ВІННИЧЧИНА ОТРИМАЛА НЕЗВИЧНИХ «ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ»…. (частина 3)
- Максиме, я чув, що Іван Сергійович художню освіту отримав у Львові?
- Так, Іван Борисов не є «самоучкою». Він отримав вищу художню освіту на початку 60-х. Дуже цікаво, що людина з наскрізь зросійщеного Донбасу поїхала вчитися не Москву, Лєнінград або якийсь інший російській Сухосранськ, а в Україну. І не просто в Україну. Він вибрав нинішню Львівську національну академію мистецтв (тодішній Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва). Це в той час, коли десь на Львівщині ще ховалися (і не тільки ховалися) по криївках вояки УПА-УНСО, а в тому ж таки Донбасі залякували українців «бандерівцями». Іван Сергійович був українцем ментально, він не уявляв себе в іншій парадигмі. Більш за те – він вже тоді був європейцем і намагався бути якомога ближче до Європи. Він знав, що Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва мінімально політизований, «соцреалізм» з портретами брєжнєва та лєніна існував там у мінімально допустимій «дозі», там була яка-неяка свобода творчості. Крім того, цей художній вуз вирізнявся не тільки новаторством у мистецтві і своєю європейською спрямованістю, там готували якісних фахівців. Звичайно, якщо самі фахівці того хотіли.
- То можна провести цікаву історичну паралель: митець за «повуха» зросійщеного Донбасу, тобто – українського Сходу, їде вчитися до західного Львову, а на сьогодні його твори ось так мирно розмістилися біля гімнастичних матів-ліжок переселенців у самому центрі України – Вінниці. Тобто – художник Іван Борисов «зшиває» Україну, щоб там не говорили чорнороті «скабєєви» про «недоУкраїну» і про відсутність будь-чого українського на тому ж Сході?
- Виходить – так.
- Чи були якісь спроби позиціонувати Івана Борисова у тій же Росії?
- Так, я возив декілька робіт Івана Сергійовича до Росії, - каже Максим Юріч. – Було це вже після 2014-го. Була певна зацікавленість деяких осіб щодо деяких робіт «дяді Вані», але щось мене втримало і я з його роботами повернувся в Україну. Впевнений, що його мистецтво має бути саме тут – на Батьківщині. До речі, на багатьох свої роботах з тильного боку він так і писав, позначаючи місце, де ця робота була створена: «Краматорськ. Україна». Не якесь там «УССР», а саме «Україна».
- Я читав про те, що тобі пощастило кілька разів виставити картини Івана Борисова на Вінниччині. Як сприйняли це вінничани?
- Я знайшов порозуміння з «Вінницьким обласним художнім музеєм», де декілька робіт Івана Сергійовича позиціонувались деякий час у 2022-му. У цьому ж році вдалося виставити частину робіт у БК Городківки, у галереї «Арт-Шик» у Вінниці. Виставляли роботи Івана Борисова у центрі переселенців «Я – Маріуполь!» на Соборній та у єврейському культурному центрі «Єгуна» у Вінниці. Було декілька непоганих публікацій у пресі. Фахівці добре сприйняли виставку. Той же відомий мистецтвознавець Сергій Бартко з «Вінницького обласного художнього музею» високо оцінив ці роботи. Вважає їх багато в чому новаторськими і дещо незвичними для українського мистецтва.
- Ти оцінив творчість Івана Борисова як окремий напрям у мистецтві і навіть дав йому назву – ivangardizm…
- Не тільки я один так вважаю. Ось і той же Сергій Бартко так вважає. Просто Іван Борисов ще невідомий українському культурному загалу. І тодішня радянська, і потім - влада «Партії регіонів» у Донбасі намагались не помічати його творчість, бо вона не вписувалась в канони «соцреалізму», була чужою для тих режимів. Параджанови, Стуси, Барки, Дзюби, Горські, Борисови були їм не те ще непотрібні – вони були для них небажаними. Тому їх і спіткала сумна доля. «Дядя Ваня» у Краматорську не виходив на демонстрації, але він засобами мистецтва чинив культурний спротив «януковичам».
Отже, у Вінниці на цей час перебуває лише неповні п'ять десятків робіт Івана Борисова. Частка їх залишилась у Краматорську. Максим не зміг їх вивести, але вони перебувають у його розпорядженні. Але відомо, що назагал «дядя Ваня» створив біля 1 500 робіт. Ще якась частина їх перебуває у власності членів сім'ї. Відомо, що Іван Борисов також залишив по собі кілька десятків вітражів. Але всі вони перебувають на цей час у окупованих Донецьку та Макїївці. Є в нього і декілька десятків скульптур з дерева. Вони більшою частиною збереглись і прикрашають різні локації у Краматорську.
Ті роботи-«переселенці», які «кравчучкою» добралися до Вінниччині, на жаль, перебувають далеко не в тих умовах, які потребують витвори мистецтва. А їм уже 50-70 років!!! Ці картини, як і всі ми – «переселенці» - перебуваємо на гостинній вінницькій землі не завжди у тих умовах, які нам хотілось би… То що поробиш? Можливо, культурна влада Вінниччини таки зацікавиться цими «переселенцями»-картинами…
Бо ми ж таки йдемо в Європу, яка… вже зацікавилися художником Іваном Борисовим. Та Максим Юріч не зможе виїхати в Європу з відомих причин – призовний вік.
Я не те щоби дуже далека від мистецтва людина, але не є в цій царині аж таким собі фахівцем. Та я впевнений, що Іван Борисов у своїй роботах таки буде гідно оцінений Україною, яку він так любив, часткою якої він завжди був і є… Сьогодні тут – на Вінниччині.
Олександр Мазан, журналіст-переселенець, поціновувач мистецтва Івана Борисова, Лисичанськ/Вінниця, 17 травня 2023 року
Попередня частина тут.