ВІННИЧЧИНА ОТРИМАЛА НЕЗВИЧНИХ «ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ»…. (частина 2)
2 квітня 2022-го… Краматорськ. Це теж Донбас, як і Лисичанськ, але – Донеччина. Якщо мій рідний Лисичанськ – це «Колиска Донбасу» і столиця вугільної промисловості України, то Краматорськ – машинобудівна столиця України. Як з'ясувалося – не тільки машинобудівна. Ось у цій машинобудівний столиці сидів такий собі художник Максим Юріч і думав… ні, не про те, як самому виїхати з Краматорська, а як вивезти з-під «бомбожьок» справжні витвори мистецтва.
Відомо, що українські музеї напередодні вторгнення отримали наказ вивезти за межі Донбасу максимально можливу частину своїх колекцій. Але ж те, що старанно намагався «утрамбувати» у декілька картонних ящиків Максим Юріч, не входило в «колекції», не було занесено ні в які «каталоги», не було досліджено мистецтвознавцями, не було експоновано, не було відомо навіть вузькому колу українських поціновувачів саме такого мистецтва…
Звичайна «кравчучка» вмістила на собі декілька «упаковок» живописних робіт. Популярний на початку 90-х жанр мистецтва (про його тонкощі хай розкажуть фахівці) розташувався на популярній початка 90-х одиниці транспорту та попрямував у свою «евакуацію».
2 квітня 2022-го я виїхав з Лисичанська…
2 квітня 2022-го художник Максим Юріч та зібрані ним роботи іншого художника виїхали з Краматорська… Евакуювалися…
Радіоприймач вустами «Українського радіо» регулярно повідомляв про те, як хвилі евакуйованих накочуються у центральну та західну Україну. Які черги напокипичуються на кордоні. Мені – 63, можна було ризикнути і поїхати разом з колишнім моїм товаришем по службі у той же Мадрид, де він до цього часу цілком комфортно почувається, та… А хто ж буде чинити спротив тут, в Україні, хай і не на передовій… Вранці 8-го квітня евакуаційний автобус рейсом Дніпро-Львів зупинився на центральному автовокзалі Вінниці. Я знову їхав «пішки», як і з Лисичанська до Дніпра. Вінниця… чув, що це найкраще місто України за результатами якогось там конкурсу. Сподіваюсь, моя присутність на берегах Південного Бугу не погіршить ключові показники «кращості» столиці Поділля… Рішуче ступив на гостинну вінницьку землю, де 9-та школа з її директором люб'язно надала «матомісце» в одному з класів на першому поверсі. Виявився клас української мови та літератури… Сашко Мазан колись був найкращим у 19-й школі Лисичанська з виконання вправ на гімнастичному маті. Не думав, що знову повернусь на цей гімнастичний снаряд.
Лежав собі на маті, слухаючі таких як я переселенців з «суворим» минулим, які заповзято цитували російські телеграм-канали… От-от прийде іранська армія у 14 мільйонів… От-от росія застосує страшенну зброю – «Тополь»… От-от Китай захопить Америку… От-от рашисти займуть Одесу і замкнуть Україну на суходолі, а «Тополя» будуть лупасити по Вінниці, як у стрілковому тирі… Настопи…ло, якщо чесно…
А поверхом вище – у класі іноземної літератури – на імпровізованому столику розташувалися декілька інших «переселенців»… То були дуже прості у виконанні, але глибоко змістовні роботи «дядя Вані» - краматорського художника Івана Борисова, врятовані Максимом Юрічем і вивезені з Краматорську. Коли я їх випадковао побачив, то просто закляк на місці… Прямо у мої очі дивилось те, чого нам так не вистачає у звичайному житті… Справжнє мистецтво, те, чого не потребує якась реклама, чого не можна ось так просто описати словами… Це потрібно бачити…
- Якщо чесно, то я їх навіть не рахував, - ділиться зі мною Максим, який давно хотів зі мною познайомитися, бо знав, що я – який-неякий журналіст. Ось Іван Борисов нас і познайомив. – Приблизно п'ятдесят робіт. Намагався вивести більше, тому – так вийшло, що більшість робіт невеликого розміру. Та «дядя Ваня» більшість своїх робіт творив на тому, що було під рукою – невеличка картонка з якоїсь коробки, листочок паперу… Є навіть роботи кульковою ручкою на звичайному листі зі шкільного зошиту. Бо Іван Борисов не мав коштів, щоби придбати холсти, фарби, пензлі… Та вони й не потрібні були йому. У руках справжнього майстра будь-що може стати витвором мистецтва. Варто лише доторкнутися ось цими натрудженими руками…
Наступна чпстина тут.
Олександр Мазан, журналіст-переселенець, поціновувач мистецтва Івана Борисова, Лисичанськ/Вінниця, 17 травня 2023 року