Огляд "Село не люди"

Тема цього твору зачіпає "любов та кохання", але трііііішки неправильну. Назва книги - "Село не люди" (2007). Автор - Люко Дашвар. 

❗Але перед тим, як почати ПОПЕРЕДЖАЮ:

Я нікого не хочу образити. Говорю тут лише про твір, персонажів і про міста які саме зображені в книзі. Якщо ви маєте іншу думку - це ваше право. Ніхто нікого не засуджує.❗

"Село не люди" — це був перший роман Люко Дашвар, виданий у 2007 році видавництвом Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля". 

Коротко про сюжет. Головна героїня - 13-літня дівчинка Катерина таємно зустрічається з дядьком Романом, який одружений й має сина Сашка (йому, доречі, теж 13-14 років і йому теж подобається Катя). Все йде нормально: школа, допомога по господарству, прогулянки з друзями, покупки на ярмарці. До їхнього села приїжджають науковці, щоб збирати традиційні пісні та рити старий курган. Життя потихеньку йде. Аж раптом усі можливі лиха, які тільки могли статися, падають на голову головної героїні. Помирає Сашко, у чий смерті звинувачують дівчинку; про походеньки дядьки Романа теж дізнаються, у чому звинувачують теж Катю; й до народного суда недалеко. Катерина біжить з села... А що далі - читайте самі.

Ну, почну з того, як натрапила на цей роман. Я багато дивлюся букютуберів. І ось, одного вечора подивилася один такий огляд. Ви вже здогадалися - це було відео про "Село не люди". І так, спойлери для мене не проблема. Перед тим, як знайти книгу - знала весь сюжет. Зазвичай, я не люблю мелодраму. Але мене зацікавив один момент, що й спонукало прочитати. Це смерть одного персонажа - "Премія Дарвіна". Ви тільки вдумайтеся, двоє підлітків, щоб вразити дівчат, вирішили у свої статеві органи вколоти віск. Звісно один помер! Іншому трохи пощастило і його врятували. 

Доречі, цікавий факт. Описаний випадок був прописан на основі реальної історії. У херсонську (письменниця навчалася в Херсоні) лікарню привезли із села двох чоловіків за 30. Вони купили на базарі віск та інструкцію й вирішили здивувати своїх дружин. На думку письменниці, якщо дорослі таким займаються, то підлітки бавляться цим ще частіше.

Тепер перейду до того, які в мене думки з приводу книги. Вони постійно вспливали в голові поки читала:

🤔 Як добре, що я народилася в місті. Не хочу образити тих хто жив або живе в селі. Але в такому, яке описала Люко Дашвар, не хотіла б жити. Роботи - нема. Чоловіки майже всі бухають. Освіти - майже нема: батьки тебе можуть не відпусти до школи, бо треба допомогати по господарству; вчителька не прийде на урок, бо копає картоплю замість свого п'яного чоловіка. Купити для дівчинки ліфчик - це щось неправильне і ганебне тощо. Я родом з невеликого міста, й деякі моменти подібного життя в місті теж є. Але в книзі це настільки колоритно написано, що, дякую Богу, не живу в такій "Шанівці".  

🤔 В школах потрібно ввести уроки статевого виховання! І не просто ввести, а проводити їх постійно! Це вирішить одразу декілька проблем, які описані в романі. Коли дитина знає свою анатомію та процеси в організмі - то вона не буде щось собі колоти у статеві органи. Також, якщо поясняти детині про сексуальні девіації - у педофілів буде меньше шансів дібратися до ваших дітей.

 Доречі, про дядька Романа. У творі виступає непоганою людиною, але він педофіл. Там буквально з першої строки відбуваються погані речі (ви розумієте про які я кажу) з 13-річною дівчинкою. Причому, дядько Роман там такий не один. Добре, що авторка все ж таки засуджує такі дії і таких людей.

 

🤔 Мене бісять люди, які звинувачують жертву, а не злочинця. Це просто огидно. Мене трегерить від цього. Особливо, після випадку викриття організаторів п'яних вечірок з Івано-Франківська. Ця книга зараз актуальна. Вона показує тих людей, які виправдовують насилля над жінкою. "Сама винна", "Ти спровокувала" тощо. Запам'ятайте, у злочинні завжди винен тільки той, хто зробив його. Жертва - невинна. А якщо у тебе виникає сумнів з цього приводу постав себе або свою матір, сестру, дочку на місце жертви (це не тільки чоловіків стосується). І спитай себе, "хто винен?". Відповідь очевидна.

Перейдемо до плюсів та мінусів.

➕:

- авторський слог. Текст дуже добре написаний. Нема графоманії.

- динамічний сюжет. Навіть, якщо ви знаєте, що відбудеться далі, книга затягує. Події швидко розвиваються та змінюються. Ви точно не помрете від нудьги.

- книга викликає емоції. Це завжди добре. Бо коли написана історія для тебе пуста, то це провал для письменника.

➖:

- інколи бісять персонажі. Деякі їхні рішення не логічні. Питань до головної героїні немає. Бо вона підліток. Навіть до хлопців, Сашка та Сергія, не так багато питань. Ми всі в їх віці робили дурниці. Але дорослі... У них точно проблеми з логікою. Не просто так кажуть, вік живи, вік учись. 

- не дуже зрозуміла кінцівка. У творі трішки замішана містика. Апогей цієї теми саме у кінці. 

- багато смертей. Це моя думка. Деяким може це сподобатись. 

Підводимо підсумок. Можу сказати так, я не пошкодувала, що прочитала цей роман. Він не великий (на один вечір), десь 300-400 сторінок. У ньому розглядаються багато актуальних проблем сучасного суспільства. І, як на мою думку, головний посил твору полягає у тому, що, неважливо, живеш ти у селі чи в місті. Люди усі однакові. І проблеми теж. Тому "Село не люди". Читати чи ні - ваш вибір. Але за себе можу сказати, що перечитувати його наврядчи буду, бо воно дуже трегерить.