«НАШОГО ЦВІТУ – ПО ВСЬОМУ СВІТУ!»
«Волейбольна Вінниччина» не раз писала про нашіх земляків, яких волейбольна та життєва доля розкидали світами: від Австралії – до Канади, від Монголії – до Великої Британії й до Аргентини.
Нещодавно мапа волейбольної Вінниччини поширилась на таку волейбольну країну як Сполучені Штати Америки. Саме там «віднайшовся» Андрій Тупчій – один з небагатьох вінничан (народжених саме у Вінниці), які останніми роками заявили про себе у волейболі. Вихованець «Вінницької обласної СДЮСШ» і свою ігрову кар'єру розпочинав у Вінниці. Але популярний у певних колах сайт volleyball.ua опублікував розлоге інтерв'ю з Андрієм Тупчієм, де жодним словом (!!!) Вінниця не згадується. Неначе волейболіст Тупчій народився, виріс та навчився волейболові у якійсь пробірці, а не у такому волейбольному місці, як Вінниця. До речі, автор цього тексту, напевне, теж з пробірки, бо себе не підписує.
Не знаю, чи знайомилось з цим анонімним матеріалом нове керівництво «Вінницької обласної федерації волейболу», але мені здається, що наш край і сам Андрій Тупчій, а також ті люди і організації, які причетні до такого явища у волейболі, як Андрій Тупчій, не заслуговують на такий «ігнор» з боку невідомих авторів та невідомих власників інформаційних ресурсів.
Можливо, таким чином ігнорується волейбольна Вінниччина взагалі. Бо, як, наприклад, оцінити той факт, що сайт «Федерації волейболу України» поздоровляє з днем народження майже не всіх тренерів ДЮСШ України, а особу президента «Вінницької обласної федерації волейболу» та президента ВК «МХП…» Миколу Чумака вперто та принципово ігнорує.
ТаТоТаке… А сьогодні, про вихованця «Вінницької обласної СДЮСШ», американця Андрія Тупчія.
«Український діагональний Андрій Тупчій більшу частину своєї спортивної кар'єри провів в іноземних чемпіонатах.
В 2023 році волейболіст вирішив завершити ігрову кар'єру, проте не став розлучатися із волейболом. Тупчій перебрався до США, де тепер займається тренерством.
Про новий період життя, кар'єру та український чемпіонат – в ексклюзивному інтерв'ю сайту volleyball.ua.
– Андрію, в першу чергу, розкажіть чому вирішили завершити кар'єру гравця?
– Я вирішив завершити кар'єру, тому що отримав пропозицію щодо роботи у США. Знайомий працював дитячим тренером, його роботодавець – власник дитячого волейбольного клубу – шукав тренера. Хотів знайти саме гравця в минулому, з міжнародним досвідом та нагородами. Тут, в США, тренерами, в основному, працюють люди, які грали в волейбол на рівні коледжу або університету. Гравців з міжнародним досвідом, які грали професійно та протягом багатьох років, мало.
Іншою причиною мого рішення стало те, що на той момент я замислювався про закінчення кар'єри. Все ж таки в 37 років виступати на гарному рівні стає все складніше. До того ж давали про себе знати набуті травми.
Кожен гравець, входячи у відповідний вік, замислюється над тим, що робити далі. Для багатьох це стає проблемою, вирішити що робити далі, в чому розвиватися, адже часто гравці вимушені адаптуватися жити у "світі звичайних людей", якщо можна так сказати, із зовсім іншим графіком, без змагань, тренувань. Це досить складно, як на мене.
Щодо мене, то я завжди розумів, що хотів би працювати тренером після закінчення професійної кар'єри. Хотів передавати те, що знаю, молодим гравцям, допомагаючи розвиватися та вдосконалювати себе.
– Розкажіть, де саме ви зараз? Як там опинилися і чим займаєтеся?
– Наразі я працюю дитячим тренером у волейбольному клубі "United Volleyball Club", що знаходиться у місті Fountain в Каліфорнії. Протягом року тренував чотири команди: 14-ти та 16-ти літніх хлопців, а також 17-ти та 18-літніх дівчат. Кожна з команд тренується тричі на тиждень, кожної суботи та неділі змагання на місцевому або національному рівні. Волейбол – один з надзвичайно популярних видів спорту тут, дуже багато дітей обирають саме волейбол. Дуже багато змагань, спортивні зали, в яких проходять змагання, особливо на національному рівні, налічують до 100 кортів. Це дуже великий досвід для дітей, тому що брак змагань завжди негативно впливає на їх розвиток як атлетів.
Насправді, для мене було хвилюючим починати працювати з дітьми. Для цього потрібно бути з ними на одній хвилі, бути тренером і товаришем одночасно. Також тренування повинні бути організовані правильно, і щоб дітям було цікаво, і щоб результат був. Наразі сезон практично завершений, і я можу сказати, що нам все вдалося. Діти прогресують як індивідуально, так і як команда в цілому, вони задоволені досягнутими результатами і тренувальним процесом. Думаю, це наше спільне з ними досягнення.
– Як ваша родина поставилася до переїзду за океан?
– Рішення про переїзд далося важко. З одного боку розуміли, що це перспективи, досвід та шанс випробувати себе. З іншого – інший кінець світу, невідомість та необхідність повністю змінити життя. Прийшлося упакувати ціле життя в чотири валізи. Наразі, можу сказати, що все ще важко, думаю так буде ще довго. Проте думки про те, що розвиваєшся, набуваєш досвіду, продовжуєш жити волейболом дуже допомагають…
(далі – буде)
Олександр Мазан, за матеріалами volleyball.ua,10 сентября 2024 року