БОРИС ЛЕЩЕНКО: «НЕ ЗАБУВАЙТЕ, ЛЮДИ, ПРО ВІЙНУ…»

Я вже не раз писав про це село, яке загубилося десь у подільських степах, хоча й має, як на мене, гучну назву – Метанівка (нинішньої Соболівської сільської територіальної громади Гайсинського району Вінниччини). Живуть тут прості, але метикуваті люди. Кожен зайнятий важливою справою. А один з них – має одразу декілька важливих справ, одна з яких – поезія. Вона у нього – проста, але ж є в ній щось таке… приземлене та, водночас (це ж – ПОЕЗІЯ!) – величне. Метке селянське слово та метикуватий розум, помножені на який-неякий талант, сходять, наче квіті під вікном, віршами від Бориса Лещенка.

Їх – ці вірші – помітили організатори конкурсу міні-грантів «Професійне зростання-2» від громадського об'єднання «Ми – вінничани!». Розглянули подання від селян Метанівки на створення та видання книжки поезій свого земляка Бориса Лещенка та й вирішили допомогти сільському поетові – заслуженій та знаній на селі людині. У Ладижині відбулась яскрава подія, де організатори конкурсу вшанували переможців другого сезону «Професійного зростання», в числі яких був і Борис Олексійович. На врученні сертифікатів переможці говорили багато й складно (вони ж – переможці, неабиякі!), а цей дядько у потертому піджачку вийшов, нічого не сказав… тільки дістав з карману засмальцьований лист звичайного шкільного зошиту та й тихо прочитав вірш. Вклонився й пішов собі… Бо він – теж переможець!

До нашої великої перемоги, напевне, ще не так скоро, тому Борис Олексійович нагадує всім нам рядками свого простого вірша з такими словами:

«НЕ ЗАБУВАЙТЕ, ЛЮДИ, ПРО ВІЙНУ…»

Не забувайте, люди, про війну.

Її важкі, сумні й прокляті будні,

Жахають нас вже третюю весну,

Ті вибухи, що твОрять безросудні.

Не забувайте тих, кого не стало,

Хто зник кудись, чи «безвісти пропав»,

Кого роками у полоні катували,

Хто інвалідом на життя все став.

Тих, хто тримав надійно рубежі,

Здоров'я віддавав своє щоденно,

«Вгризався» в землю на отім «нулі»,

Робив це злагоджено, достеменно.

Не забувайте, що війна ще йде,

Розтягнеться, можливо, ще роками.

Забудете – вона сюди прийде,

Дотянеться кістлявими руками.

Не забувайте, люди, про війну...

(Борис Лещенко, Метанівка, 2024 рік, з майбутньої збірки віршів «А як Метанівку видно…»)

Олександр Мазан, спеціально для інформаційного ресурсу «Наша Метанівка», 1 липня 2024 року