52 РОКИ ТОМУ МИКОЛА ЯВТУШЕНКО І НЕ ТІЛЬКИ ВИГРАЛИ «ЗОНУ» НАЦІОНАЛЬНОЇ ПЕРШОСТІ (частина 2)
Півтора роки тому – у червні 2022-го – я розпочав спільний з «Вінницькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. Валерія Отамановського» проєкт з пошуку та публікації інформації, опублікованої у періодичних виданнях минулих років. До речі, привітні працівниці відділу періодики показали мені газету видання 1887 року (!!!). Тоді я попросив спортивні видання тодішньої 50-річної давнини – 1972 року видання. Якраз того року я почав отримувати «Совєтський спорт» та «Спортивну газету» і регулярно знайомитися з цими виданнями.
Про те, з яким хвилюванням я розкривав підшивку з газетами, які я 50 років тому буквально «ковтав» від першої сторінки до останньої в день її отримання, - окрема розмова. Знаєте, це нагадує щось таке, коли ти прийшов у ресторан і домовився там про зустріч з дамою, якою ти колись – 50 років тому – скажімо так, захоплювався, і не бачив її відтоді. Я тоді якби знову поринув у своє юнацтво та переживав спортивні події 1972 року, неначе вони відбулися учора.
Ось так у одному з номерів «Спортивної газети» від 1 серпня 1972 року я натикнувся на такий матеріал. Річ у провідній (і єдиній тоді) спортивній газеті України йшла про зональний турнір «Чемпіонаті України-1972» та «Кубку СРСР-1972» з легкої атлетики, який 29-30 червня 1972 року проходив у Вінниці – на стадіоні теперішнього «Центрального парку ім. Миколи Леонтовича» під головуванням судді всесоюзної категорії Ю.П. Гордєєва. Зокрема, у змаганнях з чоловічого бігу на 400 метрів – уже тоді цей вид легкої атлетики був одним з провідних – перемогу, залікові очки та путівку до фіналів названих змагань одержав вінничанин Микола Явтушенко з результатом 48,8 секунд. Я собі зробив відповідний запис у зошит та знімок цього газетного матеріалу на пожовклому від часу газетному папері.
Аж ось через рік мене познайомили з Миколою Івановичем Явтушенко, який працює у провідній легкоатлетичній школі Вінниччини (і не тільки) – «Вінницькій обласній СДЮСШОР з легкої атлетики». Ми розговорилися, він розповідав про свою легкоатлетичну молодість, а у мене в голові крутилося це прізвище і я тоді не міг зрозуміти – де я його зустрічав раніше? А коли порився у своєму зошиті, то, нарешті, віднайшов там ті самі «48,8» авторства Миколи Явтушенка.
Ми домовились з Миколою Івановичем, що колись детальніше поговоримо про його легкоатлетичну молодість та і, взагалі, про непростий життєвий шлях звичайного (але прудконогого) сільського хлопця з Ямпільщини. Звичайно ж, з відповідними «артефактами», два з яких ви можете побачити на фото.
У наведеній історичній публікації від 1972-го (на момент підготовки цього матеріалу якраз виповнилося 50 років, але до свого читача він дійшов лише тепер – 52 роки тому) мова йшла й про інші результати. Хочеться вже у наш час нагадати про них. Зокрема, «зону» «Чемпіонату України-1972» з бігу на 1500 метрів на тартановій доріжці стадіону «Центрального парку ім. Миколи Леонтовича» виграв представник Вінниччини В.Барський (на жаль, тоді журналісти чомусь стидались писати ім'я спортсмена повністю), який добіг до фінішної стрічки (тоді ще на фініші вішали фінішну стрічку) за 3 хв. 46, 9 сек. Щоби зрозуміти, якого рівня був цей результат вінничанина Барського, наведу вам результати «Чемпіонату України-2023», який відбувся 29 липня 2023 року у Луцьку. Ось як виглядає верхня частина протоколу фінального забігу чоловіків на 1500 метрів:
1. Вадим Лонський, Донецьк – 3.41,25 (особистий рекорд)
2. Дмитро Ніколайчук, Київ – 3.43,81 (особистий рекорд)
3. Андрій Краковецький, Вінниця, ДЮСШ-1 – 3.45,80 (кращий результат в сезоні)
4. Ілля Кунін, Дніпро – 3.47,71 (особистий рекорд)…
Як бачимо, вінницький «середньовик» В. Барський (якщо хто знає повне ім'я цього спортсмена, напишіть про нього або якесь посилання) у цій поважній компанії фінішував би на четвертому місці (!!!) і виконав би норматив «Майстра спорту України». Ось як бігали 51 рік тому кращі вінницькі бігуни!!! І як про це писали тодішні газети!
А ще там – у 1972-му – був фінальний забіг на 5000 метрів…
Але про це – у наступному випуску… Ні, не через 50 років… Буквально – завтра.
Отаку подорож у історичне спортивне минуле я здійснив завдяки «Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Валерія Отамановського». Про це минуле не знає жодний інтернет зі своїм «штучним мозком».
Подорожує у минуле разом з «Вінницькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. Валерія Отамановського» Олександр Мазан, 3 січня 2024 року