«ВОЛЕЙБОЛЬНА ВІННИЧЧИНА У ЛЮДЯХ, ПОДІЯХ ТА ФАКТАХ» (випуск 7 (81)) ВАЛЕНТИНУ СКОРИЧУ ВИПОВНИЛОСЯ БИ 85!!!

Волейбольна Вінниччина – один з провідних регіонів України з розвитку волейболу. А невід'ємною частиною такого статусу Вінниччини є просто видатний тренерських цех. На берегах Буга вирослj безліч видатних майстрів волейболу, наймолодші з яких саме у цей час у далекому Китаї готуються до чергового іспиту на здатність волейболу України бути представленим у світовій еліті. Та де б вони взялися, ці майстри, без тих, хто своїм гострим та тренованим оком помічав у натовпі нескладних, як ті гидкі каченята, хлопчиків та дівчаток, бачив у них великий хист до волейболу, вчив їх найпростішим азам однієї з популярніших ігор планети, викохував їх, «становив на крило», проводжав, як та мати у «Двох кольорах» «…іти у світ незнаними шляхами» - у доросле волейбольне життя, а потім потайки витирав скупу сльозу, коли бачив по телевізору, як його учень чи учениця підкорюють світові майданчики.

Одним з таких є (чому – був?) Валентин Сергійович Скорич (1.04.1939 – 17.10.2020) з Бару. Поки ще у нашому волейболі працюють його учні (у будь-які волейбольній іпостасі) – доки і тренер живе. Живе в наших серцях і душах тих, хто знав його хоча б з таких непомітних публікацій. Напевно, я беру на себе великий гріх, що пишу ці рядки не 1 квітня 2024 року – на 85-ту річницю з дня народження ТРЕНЕРА, - а лише сьогодні, та хай той кине в мене камінням або поцікавиться, що і як я «курю», хто і тут знайде у тексті автора щось «нетаке».

Валентин Скорич, якого я не знав особисто (на жаль), всім своїм не завжди помітним, але наповненим роботою та любов'ю до дітей життям, заслуговує, щоби його згадували та говорили про нього та учнів відомої не лише в Україні «Барської школи волейболу». А кращою згадкою про хорошу людину має бути хороша волейбольна подія – чи то турнір, чи то якийсь вагомий приз у нашому вінницькому волейболу. Бо такі людини на це заслуговують!

Світла пам'ять тобі, ТРЕНЕРЕ!

Олександр Мазан, 1 липня 2024 року